ДМИТРО БІЛОУС

ЧАРИ БАРВІНКОВІ

(ЗБІРКА)

Не кидають народи

порожніх слів на вітер.

Слова Павла Тичини

ввічу мені стоять:

«О скільки у природи

немудро-мудрих літер,

о скільки у людини

невміння прочитать!»

БАРВІНКОВИЙ ЦВІТ

Барвінку, зимолюбку, всезелен,

з-під снігу соки п'єш земні жаждиво.

Ти на землі цвітеш, як гобелен,

як наша мова — незбагненне диво.

Зазеленів і цвітом засинів

на рідних долах матері Вкраїни,

як доля її дочок і синів,

що в ній, як і в тобі, є щось нетлінне.

Під сонцем ти являєш торжество

й під снігом, видиво вічнозелене,

як мови української єство —

є в ній, як і в тобі, щось незнищенне.

З калиною твій переплівся шлях,

з калиною твій цвіт блакитний виник:

немов калина — дівчина в піснях,

і хлопець у піснях — немов барвінок.

На рідну землю дивним сплетом ліг,

барвінку наш, барвіночку хрещатий.

Ти сплетом ліг, як плетиво доріг,

єдиний, як Дніпро і як Хрещатик.

СВІТЛИЙ ХРАМ 

 Акростих-загадка

Шумливий плац, майдан а чи глухий

провулок,

Коли стоїть вона, рідніші нам;

Освячена трудом, завжди кипить, як вулик, —

Ласкавий і суворий світлий храм:

Адже писались тут і перша буква й нулик!

Хто вона?

Не відгадав? Притих? Відгадка майже поруч:

підкаже акростих - у загадці ліворуч!

ЧАРІВНИЙ РОЗМАЙ 

Загадка

Не бачили, щоб жовкнув він,

 зелений і взимі,

улітку рясно стелеться

 низенько по землі;

цупкі зелені хрещики

на кінчику стебла,

і синій цвіт, і цілий світ,

і океан тепла.

 Хто він?

 (Барвінок)

НЕЗЛИМ ТИХИМ СЛОВОМ

Я.Г.

Портрет Шевченка в затишній залі

На рушничкові — калини цвіт.

Старий учитель гуртківцям юним

розповідає про «Заповіт»:

— В Переяславі зродилось

днем тяжким зимовим:

«Не забудьте пом'янути

незлим тихим словом...»

Але чом казав Шевченко,

нерозлучний з лихом,

щоб його згадали словом

і незлим, і тихим?..

— Незлим, — каже вчитель сивий, —

це в нас від природи,

це від совісті людської,

від людської вроди.

Бо народ наш український

звіку незлобивий:

завжди хоче, щоб при ньому

й інший був щасливий.

Таж і в пісні: «Ой гай, мати,

ой гай зелененький,

десь поїхав з України

козак молоденький.

Од'їжджавши, шапку знявши,

низенько вклонився:

 «Ой прощайте, слобожани,

може, з ким сварився!»

Завмерли учні й дзвінка не чули,

мов заніміли в затишній залі.

Тарас дивився на них з портрета,

а вчитель сивий провадив далі:

— А чом Шевченко, що знався з лихом,

просив згадати ще й словом тихим?

Тому що тихо росте калина,

тому що тихо росте дитина,

радіє мати над нею тихо

і тихо плаче, як прийде лихо.

І тихе, й світле людське бажання:

в похід виходить — щоб до світання;

іти в дорогу в час миру й згоди

на ясні зорі, на тихі води.

БАРВІНКОВЕ МІСТО

Чому зовуть Барвінкове

це слобожанське місто,

що на ріці Сухий Торець

збудоване воно?

Цю назву міста інколи

пояснюють двоїсто,

хоч справжня назва, істинна,

цікавить нас давно.

На місці Слободи воно —

Барвінкової Стінки,

й хоч заснував колись його

козак на ім'я Шпак,

та, кажуть, що навколо там

росли рясні барвінки,

то й місто це барвінкове

назвали саме так.

А є ще друга версія —

цікава теж сторінка;

леліє також нам вона

барвінком у росі, —

що козаки отамана

славетного Барвінка

побудували місто це

у всій його красі.

Повний текст книги Ви можете скачати вище