ПАВЛО ГРАБОВСЬКИЙ

ШВАЧКА

Рученьки терпнуть, злипаються віченьки...

Боже, чи довго тягти?

З раннього ранку до пізньої ніченьки

Голкою денно верти.

Кров висисає оте остогиджене,

Прокляте нишком шиття,

Що паненя, вередливе, зманіжене,

Вишвирне геть на сміття.

Де воно знатиме, що то за доленька

Відшук черствого шматка,

Як за роботою вільна неволенька

Груди ураз дотика.

До дітей

Коли бо, дітки, малась мога

Знов повернутися між вас!

Так заросла давно дорога

Побив надії хмурий час!

Зазнайте ж втіх, поки не пізно,

Під пильним доглядом сім'ї,

Та не розкидано вас різно

З-під крилець ненчиних її.

Нехай же вам господь - благаю

Протягне дітство золоте,

Щоб ви росли на радість краю

Без мук, що потім уздрите!