Андріан
Кащенко
Оповідання
про славне військо запорізьке
Оповідання перше
Про початок
козаччини та боротьбу її з татарами й турками
(1483-1590 роки)
ДАВНИНА УКРАЇНИ
Не до ладу було б
розпочинати оповідання про запорожців, не згадавши, бодай коротенько, часи
давнього життя України, бо козаки були дітьми українського народу й завжди
дбали про рідний край, захищали його від ворогів та обстоювали свої права й
волю.
Всі землі понад
великими річками — Дніпром, Бугом, Дністром та Сяном — з давніх-давен
залюднювали східнослов'янські племена. Вони жили окремими громадами, й ними
правили вільні ради громадян, що обирали собі на вічах князів.
На північ та на
схід од слов'ян селилися фінські племена, з яких найбільші осіли на берегах Оки та
Волги — мордва й черемиси.
Колись, у давні
часи, слов'янське населення жило на просторах од Тиси, яка впадає в Дунай,
лише до Дніпра, так що наддніпрянські землі лежали на краю цих володінь, і через
те вони були прозвані Україною. Але з часом слов'яни стали селитися й на
фінському терені: по річці Двіні, на озерах Чудському й Ільмені, по річках Волзі й
Оці, й там стали вони складати свої громади й князівства. Десь із початку Х
сторіччя, після народження Ісуса Христа, за часів князювання в Києві Олега, гору
над усіма східнослов'янськими племенами взяли поляни, які жили на правому боці
середнього Дніпра й мали своїм осередком город Київ. їхня земля споконвіку
звалася Руссю, і ця назва, разом із поширенням влади київських князів, перейшла
й на всі слов'янські племена, які скорилися полянам.
За часів
Володимира поляни, з волі цього князя, року 988-го пристали до грецької православної
віри, а згодом християнство визнали й інші східнослов'янські племена. З
прийняттям православ'я слов'яни набули письменність і стали потроху створювати свою
власну культуру.
Той же князь
Володимир об'єднав усі слов'яно-руські племена в одну велику Руську державу, яка
простяглася від Тиси за Карпатськими горами до річки Дону й Азовського моря
та від Білого до Чорного моря. Але та єдність тривала недовго.
Безмежні обшири,
що їх посіли слов'яно-руські племена, та брак у ті часи шляхів сполучення
утруднювали спільне життя на таких великих землях, і незабаром держава
Володимира занепала й розпорошилась на багато дрібних князівств. До того ж, князь
Володимир, помираючи, роздав усі володіння між своїми дітьми. Ще його син Ярослав якось
тримав братів у покорі й мав під своєю рукою всі руські землі, крім Полоцької, а
вже за часів його внуків ніхто не бажав слухатися київського князя. Не минуло
й ста літ, як велика Київська держава розпалась на кілька десятків, а далі
— й сотень князівств. Зрештою, дійшло до того, що мало не в кожному місті був
свій князь.
Усі князі
ворогували між собою, кожен хотів мати якнайбільше підвладних городів і весей; і от
вони, озброївши своїх людей, стали нападати на своїх сусідів; скидали своїх
родичів із князівств та іноді об'єднували докупи чималі володіння, які з часом знову
ділили між своїми дітьми й онуками.
Повний текст книги Ви можете скачати вище
|