Знизу шахти, зверху місто,
Гордість і любов моя.
Мій Донецьку, до серця близько,
І тобою пишаюсь я.
"Мой Донецк..."
Мой Донецк, - он в сердце моем!
Главный город, - я был при нем!
Моих чувств начало – начал,
Я, других таких не встречал!
Я по миру всяко ходил!
Много мест святых находил!
Где б я ни был, где б я не жил,
Лишь с Донецком верно дружил!
И когда уж не было сил,
Он во сне себя приносил!
В переулки детства маня,
И в тепло вчерашнего дня!
У людей - свои города!
Я ж в Донецк влюблен навсегда!
Мой Донецк, - он в сердце моем,
Главный город, - я был при нем!
"В светлом небе донецком..."
В светлом небе донецком голубиную стаю
Догоняет степной ветерок.
Пусть им вслед улетает эта песня простая,
Песня трудных шахтерских дорог.
Что ты знаешь о солнце, если в шахте ты не был,
Если ходишь под солнцем с утра?
Только тот ценит солнце и высокое небо,
Кто поднялся с зарей на-гора.
Не глядите, подруги, на шахтерские руки -
С них донецкий не смыт уголек.
Вы в глаза и сердца нам поглядите, подруги, -
В них горит золотой огонек.
Белых яблонь весенний наряд!
И всегда вечерами над родными копрами
Огоньки, как рубины, горят.
"Донецк..."
Донецк - любимый город мой родной
Донецк - ты край цветов с большой душой
Донецк - ты в сердце будешь жить всегда
Донецк - моя любовь к тебе сильна
Донецк - столица ты степных краев
Донецк - гремит вокруг заводов рев
Донецк - на черном золоте стоит
Донецк - лишь за тебя душа болит
Донецк - ты воспитал своих детей
Донецк - ты души их всегда согрей
Донецк - пусть солнце светит над тобой
Донецк - я верю станешь ты звездой
Донецк - героев много здесь живет
Донецк - пусть слава лишь к тебе идет
Донецк - в веках всегда ты будешь жить
Донецк - мы будем город свой любить
Донецк - ты кровь с вином и молоком
Донецк - ты греешь всех своим теплом
Донецк - пусть беды все тебя минут
Донецк - тебя Дончане сберегут.
"Як передать, Донбас, твою красу..."
Як передать, Донбас, твою красу
і силу
І подвиги в труді синів твоїх ясних,
Що у борні за мир незламні
мають крила
Й упевненість в ході
для сонячних доріг.
Комбайна гордий гул
і шахтарів обличчя,
Що вкрив росою піт,
і клич твоїх гудків,
І клекіт орлій домн,
і сталі гомін вічний,
Що лине в вишину із заводських
цехів...
Павличко Д. "ШАХТАР "
Попід землею ходить повзкома,
Але в душі покірності нема.
Він пробиває кам'яні пласти,
Видобуває сонце з темноти.
Таким я завжди бачу шахтаря.
Ліхтарик над чолом - немов зоря.
Низеньке небо, та високий лет,
Бо він трудар, мислитель і поет.
Горить не кожен твій рядок, либонь;
А в нього кожна грудочка - вогонь!
До рівня отакого ти зумій
Свій поетичний піднести забій!
Сосюра В. "Вода десь точить білий камень..."
Вода десь точить білий камінь,
кує зозуля у гаю.
Де б я не був, а все ж думками
лечу в Донеччину свою.
Лечу, неначе та лелека,
дивлюся радісно кругом
і шахту згадую далеку,
де працював я юнаком.
Дінця солодкі, ясні води,
посьолка рідного огні
і той садок біля заводу,
де ми гуляли в давні дні.
Де ми любили і зростали
в країні споминів моїх,
у дзвоні вічному металу,
в цехах широких заводських
Там ще густіш над гаєм дими,
і дні садами розцвіли.
Копри із зорями ясними
нові копальні підвели.
Нові гудки пісні заводять,
як знак і щастя, і надій,
де за Дінцем встають заводи
в могутній величі своїй.
Шумлять сади над берегами
В моєї юності краю.
Де б я не був, а все ж думками
лечу в Донеччину свою.
Сосюра В. "Шахти, терикони..."
Шахти, терикони,
заводські вогні...
Місяць в травах тоне...
І пісні, пісні...
Доля ти піснярська,
доленько моя!
Сторона шахтарська,
син твій, син твій я!
Там, де обрій, в полі
неба мрійна гать.
Золоті тополі
за Дінцем шумлять.
Про крейдяні гори
не забуду я,
де молилась зорям
матінка моя.
Піснею лечу я
над простором нив,
землю я цілую,
по якій ходив.
Кров моя вирує
в жилах, наче спів...
Землю я цілую,
ту, що полюбив.
Сосюра В. "Як я люблю тебе, мій краю вугляний..."
Як я люблю тебе, мій краю вугляний,
твій кожний камінець, твою билину кожну,
де я пішов на бій за щастя вдаль тривожну,
що снилося мені в заграві заводській...
Коли доводиться в краях твоїх бувати,
од щастя плачу я, і плачу, і сміюсь...
Щоб сили для пісень джерельної набрати,
я серцем до землі донецької тулюсь.
Ті верби над Дінцем, що я повз них проходив,
і рейок димний дзвін, і шахти на горі,
куди біжать, біжать вагончики з заводу,
смуглява дітвора, щасливі матері...
Це там, це там, це там зростали ми й любили,
і я горджусь, що я землі моєї син,
де силу мускулів машини замінили,
щоб назавжди забув шахтар про кайла дзвін,
Щоб він злетів орлом в простори наукові,
щоб шлях пізнав до зір не тільки у піснях.
Я шлю тобі слова безмірної любові,
донецький краю мій, на твій громохкий шлях.
Цвіти, сіяй, грими! Чаруй життя красою
і прокладай нову, іще не знану путь!
В майбутнє ідучи веселою ходою,
у щасті про свого поета не забудь.
Сосюра В. "Я пам'ятаю: у забої..."
Я пам'ятаю: у забої
рубали вугіль шахтарі,
де каганець боровся з тьмою,
як промінь ранньої зорі.
Там, над землею, неба шати,
весняних сповнені окрас.
Як важко лежачи рубати
блискучий вугіль раз у раз!
Але повіяв на дороги
свободи вітер весняний,
і шахтарям на допомогу
прийшли машини у забій.
Вони помножили нам сили
за щастя в трудовій борні,
і кайла крицю замінили
комбайна мускули стальні.
Як сон далекий, рабства роки...
Погаснув каганець блідий,
і сяйва денного потоки
прийшли з машинами в забій.
Немов пройшли весняні грози
у штреках, темних і глухих...
Гуркочуть там електровози,
де коногона свист затих.
Іде шахтар. У нього сяб
маленьке сонце на чолі.
І серце піснею вітає
Атланта рідної землі.
За день у ночі горобині
він бився з тьмою недарма.
Це він, на радість Батьківщині,
всю землю на плечах трима.
