ДМИТРО БІЛОУС

Диво калинове

Як прислів’я чудове,

йде від роду до роду,

що народ - зодчий мови,

мова – зодчий народу.

ВОГНИЩЕ РОДИННЕ

На світі білому єдине,

як і дніпрова течія,

домашнє вогнище родинне,

оселя наша і сім'я.

Ми відтоді початки лічим,

як муж з камінням і паліччям

за звіром кидався вдогонь,

а жінка берегла вогонь,

вогонь, що предки розкладали,

здобутий ними від тертя;

пожитки різні, причандали,

що перейшли з первобуття.

Й слова житейські необхідні,

що проростали, як зерня,

вогнем освячені і рідні:

горнутись, горниця, горня.

Хоч їх походження і різне —

немає в цьому дивини.

Та дух вітчизни, материзни

несуть і досі нам вони.

Слова, що доти їх не знали,

первісні трепетні слова,

що зігрівали і єднали, —

і мова врунилась жива.

В щасливі і в тяжкі години —

куди б нам не стелився шлях

не гасне вогнище родинне,

в людських запалене серцях.

З ОДНОГО ДЖЕРЕЛА

Де вам, друзі, траплялось,

щоб од міста, села

три ріки розливалось

з одного джерела?

Що не річка, то мова

прагне, рине у світ

од безсмертного Слова,

що про княжий похід.

Що не річка, то мова

з-понад волзьких степів:

це російська чудова —

гусел радісний спів.

Що не річка, то мова

з-над Славути-Дніпра:

українська чудова —

кобзи сонячна гра.

Що не річка, то мова,

де шипшини корал:

білоруська чудова —

ніжний видзвін цимбал.

Від Русі розливалось

три могутніх ріки.

І тепер побратались

на віки, на віки.

НАЙДОРОЖЧЕ

Синів і дочок багатьох народів

я зустрічав, які перетинали

гірські й морські кордони і на подив

багато бачили, багато знали.

Я їх питав із щирою душею:

— Яку ви любите найбільше мову? —

І всі відповідали: — Ту, що нею

співала рідна мати колискову.

Повний текст книги Ви можете скачати вище