|
Анатолій Шиян
КОТИГОРОШКО
П'єса
казка на три дії, шість картин
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Котигорошко Іван — хлопчина років дванадцяти.
Степан — його батько.
Катерина — його мати.
Оленка — його сестра.
Вернидуб —
Вернигора —
Крутивус —
Їм-і-не-наїмся — його
брати.
П'ю-і-не-нап'юся —
Біжу-й-не-набіжуся —
Дядько Максим — коваль.
Змій, він же Капшивий дід.
Водяник-смертоносець — його брат.
1-а Змієва сестра.
2-а Змієва сестра.
Бабуся.
Зміїв слуга.
Гінці, сусіди Котигорошка, сільські діти, вартові,
танцюристки, служки.
Той, що найбільше їсть.
Той, що найбільше п'є.
ДІЯ
ПЕРША
КАРТИНА
ПЕРША
Зліва ліс,
густий, дрімучий. Визирає з нього палац Змія. Праворуч — криниця з журавлем.
Ростуть біля неї дивні квіти, незвичайні гриби. Стоять пеньки з густою травою,
а в глибині сцени видніється надбережне каміння, і, скільки оком сягнеш, лягло
море, широке, зеленувате, неспокійне... З палацу виходять Змієві сестри.
1-а сестра.
Я прокинулась сьогодні раненько, та вже нашого брата Змія не застала. Чи з лісу
дрімучого його ждати? Чи з-за моря синього виглядати? А може, поплив він на
кораблі, щоб зустрітися з Водяником-смертоносцем?
2-а сестра
(оглядаючи море). Ні. не бачу я на хвилях корабля. Тільки чайки літають над
водою.
1-а сестра
припадає вухом до каменя. Що чуєш,
сестро?
1-а сестра.
Чую, чую: стугонить земля.
2-а сестра.
Послухай, чи летить він, чи на коні скаче — на тім коні, що жар їсть, полум'я
п'є, на двадцять верст під ним земля гуде, і листя з дерев осипається.
1-а сестра.
Не летить наш брат і на коні не скаче... А цить же, цить...
2-а сестра.
Що чуєш знову?
1-а сестра.
Чую, чую: стугонить земля, наче її на частки ножами розрізають.
2-а сестра.
Ой сестро, глянь! Що ж то він тягне на собі?
З'являється
Змій, упряжений в шість плугів.
Змій. Ху!
Втомився. Нелегке діло землю орати. (Скидає з себе упряж).
1-а сестра.
Брате Змію, та нащо ж тобі орати? А чи в тебе нема чого їсти?
2-а сестра.
А чи в тебе нема чого пити?
Змій. Є в
мене що їсти, є в мене що пити, і маю я в чому походити. Та обіцяв сьогодні
прибути до мене в гості наш брат Водяник-смертоносець. Це я для нього подарунок
готую, теплою кров'ю його почастую.
1-а сестра.
З кого ж ти кров тую візьмеш?
2-а сестра.
Хіба мало в нас невільників? Змій. Наточите крові з дівчинки Оленки.
1-а сестра.
А хто ж вона? А чия ж вона?
2-а сестра.
Може, її сюди заманити?
Змій. Не
треба заманювати. Мусить сама прийти.
1-а сестра.
Як же вона прийде?
2-а сестра.
Як сюди потрапить?
Змій. По
моєму сліду, що я проклав оцими плугами.
1-а сестра.
Не розумію тебе, брате.
2-а
сестра. Не розумію і я тебе, брате.
Змій. Слухайте
ж. Багато я сіл облітав, багато я люду всякого видав, та ще ніде не
зустрічалась мені така дівчинка, як Оленка. Очі в неї, мов зірки, світяться,
щоки в неї рум'яні, мов ті яблука.
1-а сестра.
І ти вирішив її вкрасти?
Змій. Ні,
сама мусить сюди прийти.
1-а сестра.
Як же вона прийде? Не розумію тебе, брате.
Змій. Непомітно
я підкрався до її подвір'я, заховався в саду та й дивлюсь. Вийшли з хати її
брати. Вийшла Оленка з матір'ю та батьком. Чую, брати кажуть: "Ми поїдемо в
поле, а ти, Оленко, винесеш нам сніданок”. Вона й питає в них: "А де ж ви
будете? Я не знаю, як до вас іти”.— "А ми,— каже брат,— протягнемо скибу від
двору аж до тієї ниви, де будемо землю орати, то тією борозною і йди”. А я взяв
тую скибу назад перекинув, а свою протягнув та й заворожив. Хто тільки ступить
на неї ногою, буряний вітер одразу його прижене сюди.
1-а сестра.
Хитро придумав, брате.
2-а сестра.
Вона може скоро тут бути?
Змій.
Пильнуйте її, а я скоро повернуся.
2-а сестра.
А куди ж ти знову?
Змій. Гляну
— перевірю, як мої невільники працюють. Чи все зробили, що я їм загадав.
2-а сестра.
А може, поснідаєш? Є для тебе і печене, і варене.
Змій. Виголодніюсь
дужче, то більше з'їм. (Свистить).
Чути
іржання й тупіт копит.
Бач, жде
мене кінь. (Вийшов).
1-а сестра.
Як він посвист братів знає!
Повний текст книги Ви можете скачати вище
| 