Василь Сухомлинський
Який слід повинна залишати людина на землі?
Старий Майстер звів кам'яний будинок. Став осторонь і милується. "Завтра
в ньому оселяться люди", — думає з гордістю. А в цей час біля будинку
грався Хлопчик. Він стрибнув на сходинку й залишив слід своєї маленької
ніжки на цементі, який ще не затвердів.— Для чого ти псуєш мою роботу? — сказав з докором Майстер.Хлопчик подивився на відбиток ноги, засміявся й побіг собі.Минуло
багато років, Хлопчик став дорослим Чоловіком. Життя його склалось так,
що він часто переїздив з міста до міста, ніде довго не затримувався, ні
до чого не прихилявся — ні руками, ні душею.Прийшла старість.
Згадав старий Чоловік своє рідне село на березі Дніпра. Захотілось йому
побувати там. Приїхав на батьківщину, зустрічається з людьми, називає
своє прізвище, але всі здвигують плечима — ніхто не пам'ятає такого
Чоловіка.— Що ж ти залишив після себе? — питає у старого Чоловіка один дід, — Є в тебе син чи дочка?— Немає у мене ні сина, ні дочки.— Може, ти дуба посадив?— Ні, не посадив я дуба...— Може, ти поле випестував?— Ні, не випестував я поля...— Так, мабуть, ти пісню склав?— Ні, й пісні я не склав.— Так хто ж ти такий? Що ж ти робив усе своє життя? — здивувався дід.Нічого
не міг відповісти старий Чоловік. Згадалась йому та мить, коли він
залишив слід на сходинці. Пішов до будинку. Стоїть той наче вчора
збудований, а на найнижчій сходинці — закам'янілий відбиток Хлопчикової
ніжки."Ось і все, що залишилось після мене на землі, — з болем
подумав старий Чоловік.— Але цього ж мало, дуже мало... Не так треба
було жити..."Бо я - людина
Вечоріло. Битим шляхом йшло двоє подорожніх — батько й семирічний син.
Посеред шляху лежав камінь. Батько не помітив каменя, спіткнувся, забив
ногу. Крекчучи, він обійшов камінь, і, взявши дитину за руку, пішов
далі.Наступного дня батько з сином йшли тією ж дорогою назад. Знову батько не помітив каменя, знову спіткнувся і забив ногу.Третього дня батько й син пішли тією ж дорогою. До каменя було ще далеко. Батько каже синові:— Дивись уважно, синку, треба обійти камінь. Ось і те місце, де батько спіткнувся й забив ногу.Подорожні сповільнюють кроки, але каменя немає. Бачать, обабіч дороги сидить сивий старий дід.— Дідусю, — запитав хлопчик, — ви не бачили тут каменя?— Я прибрав його з дороги.— Ви також спіткнулися й забили ногу?— Ні, я не спіткнувся й не забив ногу.— Чому ж ви прибрали камінь?— Бо я — людина. Хлопчик зупинився у задумі.— Тату, — запитав він, — а ви хіба не людина?Дуб під вікном
Молодий лісник побудував у лісі велику кам'яну хату і посадив дуба під вікном.Минали роки, виростали у лісника діти, розростався дубок, старів лісник.І
ось через багато літ, коли лісник став дідусем, дуб розрісся так, що
заступив вікно. Стало темно в кімнаті, а в ній жила красуня — лісникова
внучка.— Зрубай дуба, дідусю, — просить онучка, — темно в кімнаті.—
Завтра вранці почнемо...— відповів дідусь. Настав ранок. Покликав
дідусь трьох синів і дев'ятьох онуків, покликав онучку-красуню й сказав:— Будемо хату переносити в інше місце.І пішов з лопатою копати рівчак під фундамент. За ним пішли три сини, дев'ять онуків і красуня-внучка.Сива волосинка
Маленький Михайлик побачив у косі матері три сиві волосинки.- Мамо, у вашій косі три сиві волосинки, - сказав Михайлик.Мама усміхнулась і нічого не сказала. Через кілька днів Михайлик побачив у материній косі чотири сиві волосинки.- Мамо, - сказав Михайлик здивовано, - у вашій косі чотири сиві волосинки, а було три...Чого це посивіла ще одна волосинка?- Від болю, - відповіла мати. - Коли болить серце, тоді й сивіє волосинка...- А від чого ж у вас боліло серце?-
Пам'ятаєш, ти поліз на високе-високе дерево? Я глянула у вікно,
побачила тебе на тоненькій гілці. Серце заболіло, й волосинка посивіла.Михайлик довго сидів задумливий, мовчазний. Потім підійшов до мами, обняв її і тихо спитав:-Мамо, а коли я на товстій гілці сидітиму, волосинка не посивіє? |
