Тарас Григорович Шевченко

Щовесни, коли тануть сніги

І на рясті просяє веселка,

Повні сил і живої снаги,

Ми вшановуємо пам'ять Шевченка

Дата 9 березня 1814 року пам'ятна в історії України. Тоді, темної ночі, перед світанком, у селі Моринцях на Звенигородщині, у хаті Григорія Шевченка блиснув єдиний на все село вогник – народився син.

Благословен той день і час

Коли прослалась килимами

Земля, яку сходив Тарас

Малими босими ногами.

Земля, яку скропив Тарас

Дрібними росами – сльозами.

Страшний був тоді час. Батьки Тараса були кріпаками. Свого кріпака пан міг покарати як завгодно, міг пробачити, відібрати дітей, на мисливських собак виміняти.

Родина була велика. У Тараса – старша сестра та брат – Катруся і Микита та молодші за нього – Йосип, Ярина і сліпенька Марійка. З ранку до ночі батьки гнули спини на панському полі, у панських садах та городах. Жінки брали з собою немовлят в поле. Покладе мати під снопом дитину, а сама жне пшеницю. Плаче мале, а мати і підійти боїться, бо панський наглядач з канчуком в руках скрізь ходить, дивиться, як працюють.

На панщині пшеницю жала,

Втомилася: не спочивать

Пішла в снопи, пошкандибала

Івана сина годувать.

Хто з дітей трошки підросте – одразу ж працювати, чи погоничем, чи пастушком.

Згадуючи свою сім'ю, раннє дитинство, написав Т.Г.Шевченко вірш, який ви всі добре знаєте: «Садок вишневий коло хати».

        Приходив до них часто старий-престарий дід Іван. Притулиться до нього малий Тарасик і розповідає дід про давні минулі часи.

        Цікавий був до всього хлопчик: чи є де залізні стовпи, які небо підпирають, чому шлях, що мимо села йде, Чорним зветься і хто такі були гайдамаки. А повз хати чумаки йдуть. Отак і трапилося, що поїхав хлопець із возами аж далеко за село, перелякав усю сім'ю.

        Хлопець рано пішов до школи і швидше за всіх вивчився читати і писати. Але дуже любив малювати. Коли минуло Тарасу 9 років, померла мати.

Там матір добрую мою

Ще молодую – у могилу

Нужда та праця положила.

Коли Тарасові минуло 11 років, він втратив останню опору – батька.

Там батько, плачучи з дітьми,

(а ми мами були і голі)

Не витерпів лихої долі,

Умер на панщині,

А ми розлізлися межи людьми,

Як мишенята,
Я - до школи носити воду…

Карл Брюллов написав портрет відомого поета Жуковського. Він був розіграний у лотерею. Настав великий день у житті Тараса. У його руках опинився документ – поцілував той документ – поцілував той папір і заплакав.

        Його прийняли до Академії художників. Та весь час думав Тарас про рідних братів і сестер, рідну Україну. Закінчивши вчити ( я, ставши художником, повернувся        на Україну отоді він і написав багато віршів проти царя, панів. За це його арештували, заборонили писати й малювати на 10 років, заслали в солдати аж до Орської фортеці за Урал. Писати було заборонено, тож писав вірші потай, записував у малесеньку книжку-зошит, який сам зробив, і ховав її за хал явного чобота. Ця маленька «захалявна» книжечка зберігається і зараз.

        Повернувся Тарас через 10 років. Забрали його молодим і дужим, а вертався хворим, сивим. Та й після заслання писав вірші проти царя. Згадував своє дитинство, багато думав про дітей.

        Перед смертю він просив своїх друзів, щоб поховали його на Україні, над Дніпром. Ми шануємо пам'ять поета. Він є нашою гордістю, славою, честю. Поезія його стала частиною духовності українців і пам'ять про Шевченка живе в наших серцях.

        1861 року 10 березня у Петербурзі поет помер.